Дерева

                                          Ялина


Опис

Це вічнозелені дерева 20-60 (-90) м заввишки; крони широко конічні; стовбур прямий. Кора від сірого до червонувато-коричневого кольору, тонка і луската. Бруньки яйцеподібні, на вершині округлюється до гострого, іноді смолисті. Листя окреме, залишається на дереві до 10 років, вершина зазвичай гостра. Шишки ростуть на однорічних гілках. Пилкові шишки ростуть по одному або згруповані, довгасті, від жовтого до фіолетового кольору; пилок проливається навесні. Насіннєві шишки від зеленого до фіолетового кольору, коли зрілі, восени від блідо до темно-коричневого кольору, обмежені в основному верхніми гілками, від яйцевидних до циліндричних. Насіння крилате.

Ялини-рекордсмени

Найтовще дерево з виду Picea sitchensis діаметром на рівні грудей 539 см. Два найвищі записані дерева видуPicea sitchensis 96,7 м і 96,4 м, знаходяться в штаті Каліфорнія. Вік 852 років записаний для виду Picea engelmannii, очевидно, поточний рекорд для роду.

Поширення в Україні

В Україні поширена смерека звичайна або європейська (P. abies (L.) Karsten, або P. excelsa Link.), 20 — 40 (50) м заввишки, до 1 м товщини; плодоношення з 15, у насадженнях з 25 — 30 pp.; вік до 150, іноді й 200 pp.
Смерека тіньо- та вологовитривале дерево, витримує незначне заболочення, найкраще розвивається на суглинкових і супіскових ґрунтах. В Україні С. займає бл. 850 000 га або 12,5% всіх ліс. порід (третє місце після сосни йдуба). С. поширена насамперед у Карпатах (у Галичині й на Буковині та на сх. і півн.-сх. Закарпатті); у нижчій смузі лісів разом з буком і ялицею, у вищій (понад 900 — 1 200 м) становить суцільні (смерекові) ліси з убогим трав'яним настилом. Менші простори займає С. на Передкарпатті й Розточчі; невеликі острови (звич. як домішка до сосни й дуба) на Підляшші, півд.-зах. Поділлі й Чернігівщині.
С. дає цінну деревину (вона біла, легка і м'яка), яку широко використовують у будівництві, деревообробній, целюлозно-паперовій промисловості, у виготовленні муз. інструментів тощо; кора С. має 7—15% дубильних речовин. З С. добувають смолу, дьоготь, терпентину, живицю, деревний оцет; її розводять як декоративне дерево в парках, використовують у ліс. смугах тощо.
У Карпатах трапляється гірська форма звич. С., яку раніше вважали за окремий вид (P. montana). На Кавказіпоширена С. східна [P. orientalis (L.) Link, et Carr.], в озелененні має значення С. енґельманська (P. engelmanniiEngelm.) і С. колюча (P. pungens Engelm.).

                                                                Дуб


До дубів належать переважно великі дерева до 40 метрів заввишки, рідше — низькі дерева або кущі. Стовбур у цих дерев, як правило, товстий, гілки звивисті, кремезні, утворюють широкий намет з листя, який справляє враження потужності і сили.
У Греції, Іспанії відомі дуби з солодкими жолудями.[1] В Україні поширюється дуб червоний, завезений в Європу з Північної Америки в XVII столітті. Особливо гарний він в листопадний період, тоді його листя набуває відтінків червоного кольору (на кожному окремому дереві відтінки можуть різнитися). Але за споживацькими характеристиками його деревина поступається вітчизняному дубу.
У популяціях дубів поширений сезонний поліморф
ізм — є літні та зимові біоморфи[1]. У літнього рано розпускається листя, яке восени опадає. У зимового дуба листя з довгими черешками з'являється пізно, але восени не опадає, а засохле тримається на гілках усю зиму. У коркового вічнозеленого дуба, поширеного у Франції, Іспанії, Італії та на Кавказі, зелене листя не сохне і не опадає щороку, а тримається на гілках кілька років (див. також: Вічнозелений дуб).
Деревина дуба особливо міцна. Дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими утворюючи т. зв. морений дуб, який особливо цінується в столярних роботах. Дубильні речовини, які містяться в деревині, запобігають гниттю, тому з дуба роблять діжки і паркет.






                                                    Клен



Клен (Acer L.) — рід дерев та кущів родини Сапіндових. Існує біля 125 видів, батьківщина більшості з яких — Азія, але кілька видів також зустрічаються в Європі, північній Африці і Північній Америці. Раніше клен класифікували до окремої родини кленових (Aceraceae), але зараз (наприклад, у системі APG-II) вважають частиною родини Сапіндових.

Клен в культурі




Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)